Как бы его НАТОвцы не потопили прямо на стапелях во Франции. Он же фактически теперь наш - РФ. Хоть еще и не переданный.
видимо,пытаются создать аналог нашего "Вымпела",поэтому наверное некорректно их сравнивать с войсковыми соединениями.
Ну Европа без вариантов обязана ответить перед свидомитами на вопрос "Чё за бардак?". Распустилась понимаешь ли! Геть!
Я тоже это слышал, но не совсем так. Речь шла про запрещение копченой рыбы приготовленной способом натурального копчения. По этому поводу уже многие посмеялись, что оберегая себя от якобы канцерогенов дыма, они теперь будут замачивать рыбу в ароматизаторах, которые конечно же безвредны. Так что... Кстати! ё маё, в натуре... Шпроты то теперь выходит.... это что же получается?
Опять наши агенты балуются... Москва. 14 ноября. INTERFAX.RU - Возле здания администрации президента Украины в Киеве несколько десятков активистов попытались снести забор, что привело к перепалке и столкновениям с сотрудниками правоохранительных органов. Как передает корреспондент агентства "Интерфакс", активисты, лица которых были закрыты медицинскими масками, попытались резать забор газовой горелкой, охрана воспрепятствовала. В итоге завязались потасовка, несколько человек были задержаны. Возле забора сейчас выставлен усиленный милицейский кордон. (с) P.S. Народ, подписать на тему можно очень легко: сверху менюшка "Опции темы", далее пункт "Подписаться на эту тему".
Еклмн... щас по первому в новостях показали спутниковый снимок ,что Боинг сбил Миг -29,в очень хорошем качестве... кто прислал нам этот снимок не говорят,но если так,то первый тост-за СВР ! Охрененный подарок перед G20 http://www.1tv.ru/news/leontiev/271824
"У вас на Петровке небось целая канцелярия такие справки штампует"(с) как-то так. Если снимок подлинный, то это, конечно, бомба. Только как доказать его подлинность? "Нельзя разбудить человека, притворяющегося спящим"(с)
Мы можем остаться без ядерного оружия по желанию украинских специалистов. (гугл-перевод в конце) [CUT]Пригадалася дівчина Віра, яка дуже хотіла нормальної сім'ї. Вона знала: для цього треба знайти пару. Знала також, що у хлопців у голові інше, тому, прийшовши на побачення, попереджала: "От досі пущу, а далі — ні", — і показувала межу своєї згоди. Підступні хлопці одразу ставали на означену межу і вже з неї погрожували не дружити з Вірою, якщо не пустить далі. І Віра змушена була відсувати кордон неприступності перед настирною рукою. А потім взагалі перейшла на іншу фразу: "Оце ще раз дам, і буду шукать собі бля жизні". "Бля жизні" вона так собі нікого й не знайшла. Паралель напросилася не дуже вигідна, навіть образлива для моєї громадянської свідомості, але що поробиш. Росія виявилася набагато підступнішим ґвалтівником, ніж молоді Вірині односельці, бо керувалася не покликом природи, а холодним і цинічним розрахунком руйнівника. І поводирем їй були не юнацькі гормони, а старечий маразм реваншиста гітлерівської закваски Путіна. А моя Україна… Попри стократ здоровіші, ніж у сільської небоги, гени і могутній багатовіковий історичний розум, Україна виявилася такою ж мірою неготовою до відстоювання своєї честі, гідності й моральних принципів. Її також обмануто і зґвалтовано за природне бажання ввійти в нормальну сім'ю народів і жити в ній за законами довіри і добра. Проте — що сталося, те сталося. Засмучує інше. Таке враження, що й після всього, що Росія з нами зробила, ми боїмося образити її. Після підло розв'язаної війни, що вважай вісім місяців спустошує східні землі, вбиває й калічить наших невинних людей, боїмося вимовити в бік Москви образливе слово. Навіть про обороноздатність невдячної сусідки дбаємо, наче вона є нашим союзником, а не державою-ґвалтівником і колективним убивцею. Приклад? Будь ласка. Ще на початку квітня, тобто — перед початком уже спланованої прямої агресії, російське міністерство закордонних справ звернулося до українського керівництва з проханням не поширювати технології виробництва зброї масової знищення, якими володіє державне підприємство "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод" імені О. М. Макарова" — по їхньому "Южмаш". І нагадало про режим контролю над ракетною технологією і наше зобов'язання дотримуватися Гаазького кодексу щодо нерозповсюдження балістичних ракет. Гадаєте, Росія дбала про міжнародну безпеку, чи щоб Україна не наразилася на які санкції? Аж ніяк. Вона злякалась за ядерний щит, який чи не весь кувався українськими майстрами і яким вона так хизується. Йдеться зокрема про південмашівський ракетний комплекс четвертого покоління Р-36М2 "Воєвода" (або "Сатана") з багатоцільовою міжконтинентальною ракетою класу 15А18М, призначений для знищення всіх видів цілей, захищених сучасними засобами ПРО, у тому числі, при багаторазовому ядерному ударі по позиційному району. І якщо ці ракети заведе собі ще хтось, Путін почуватиметься в Кремлі не так затишно, як нині. Тож чому Україні не використовувати цей козир у переговорах з Росією, бодай неформальних? Тому що шантаж — не надто красивий метод? Я, було, стрепенувся, коли 27 серпня у пресі з'явилась інформація про ультиматум самих заводчан. Вони начебто дали московітам п'ять днів для виводу військ із території України, пригрозивши передати наявну інформацію щодо ядерного захисту Росії військовим спецам НАТО і США. Разом з усіма кодами й частотами для відстеження ракет, виготовлених на "Південмаші". В ультиматумі йшлося про блокування 85% ракет, тобто про фактичне руйнування ядерного щита Росії. Проте спливли і п'ять днів, і два місяці, а цей аргумент для задушевних бесід із Путіним залишився незатребуваним нашими владцями і, не знайшовши офіційної підтримки, завис у повітрі. Розумію, виводити нинішнє збройне протистояння на рівень ядерного шантажу доволі ризиковано. Але ж Путін це робить — шантажує ядерною зброєю, і навіть не Україну — світ. Як, приміром, на недавній "Валдайській зустрічі": і нас вкотре принизив, і на силу російського ведмедя натякнув, який діє і діятиме винятково за законом тайги. Напрошуються й простіші дзеркальні відповіді. Загальновідомо, що в зоні АТО сидить спеціальна російська група і по кілька разів на день "мінує" звідти київське, харківське і дніпропетровське метро, державні установи, змушує нервувати населення чи не всієї країни. Чому наші фахівці досі не створили такої групи — в тому ж таки регіоні? Чому всі ці місяці безперебійно працює московське й пітерське метро, чому тамтешні мешканці досі не відчули тривоги, бодай віддаленого подиху війни, розв'язаної від їхнього імені на українському Донбасі? Боїмося, що росіяни одразу здогадаються, хто це робить і погано про нас подумають? Так у зоні АТО багато й силоміць пригнаних росіян — вони також можуть мститися своїй владі. Путін від усіх вимагає доказів, навіть доказів присутності своїх військ в Україні — от хай і доводить, що то ми паралізуємо Москву в години пік, а не його загнані в кут співвітчизники. З вовками інколи треба й по-вовчому. Не обставляючи себе зависокими моральними прапорцями. І не думаючи наперед про те, як дивитимемося потім у очі сусідів. До того ж не з московітами, цими підступними ґвалтівниками, нам будувати в майбутньому сім'ю — це зрозуміла б і дівчина Віра, яка мені нині пригадалася. Газета по-українськи Вспомнилась девушка Вера, которая очень хотела нормальной семьи. Она знала: для этого нужно найти пару. Знала также, что у ребят в голове другое, поэтому, придя на свидание, предупреждала: "Вот еще пущу, а дальше - нет", - и показывала границу своего согласия. Коварные ребята сразу становились на указанную границу и уже из нее угрожали не дружить с Верой, если не пустит дальше. И Вера вынуждена отодвигать границу недоступности перед настойчивой рукой. А потом вообще перешла на другую фразу: "Вот еще раз дам, и буду искать себе бля жизне". "Бля жизне" она так себе никого и не нашла. Параллель напросилась не очень выгодна, даже оскорбительна для моей гражданского сознания, но что поделаешь. Россия оказалась гораздо коварнее насильником, чем молодые Верины односельчане, ибо руководствовалась НЕ зову природы, а холодным и циничным расчетом разрушителя. И поводырем ей могло не юношеские гормоны, а старческий маразм реваншиста гитлеровской закваски Путина. А моя Украина ... Несмотря стократ здоровее, чем в сельской племянницы, гены и мощный многовековой исторический разум, Украина оказалась в такой же степени готовой к отстаиванию своей чести, достоинства и моральных принципов. Ее также обмануты и изнасилованы за естественное желание войти в нормальную семью народов и жить в ней по законам доверия и добра. Однако - что случилось, то случилось. Огорчает другое. Такое впечатление, что и после всего, что Россия с нами сделала, мы боимся обидеть ее. После подло развязанной войны, считай восемь месяцев опустошает восточные земли, убивает и калечит наших невинных людей, боимся произнести в сторону Москвы обидное слово. Даже об обороноспособности неблагодарной соседки заботимся, как она является нашим союзником, а не государством-насильником и коллективным убийцей. Пример? Пожалуйста. Еще в начале апреля, то есть - перед началом уже спланированной прямой агрессии, российское министерство иностранных дел обратилось к украинскому руководству с просьбой не распространять технологии производства оружия массового уничтожения, которым обладает государственное предприятие "Производственное объединение" Южный машиностроительный завод "имени А. М. . Макарова "- по их" Южмаш ". И напомнило о режиме контроля над ракетной технологией и наше обязательство соблюдать Гаагского кодекса по нераспространению баллистических ракет. Думаете, Россия заботилась о международной безопасности или чтобы Украина не подверглась санкции? Отнюдь. Она испугалась за ядерный щит, который едва ли не весь ковался украинскими мастерами и которым она так кичится. В частности, о южмашевских ракетный комплекс четвертого поколения Р-36М2 "Воевода" (или "Сатана") с многоцелевой межконтинентальной ракетой класса 15А18М предназначен для уничтожения всех видов целей, защищенных современными средствами ПРО, в том числе, при многократном ядерном ударе по позиционному району . И если эти ракеты обзаведется еще кто Путин чувствовать себя в Кремле не так уютно, как сейчас. Так почему Украина не использовать этот козырь в переговорах с Россией, хотя неформальных? Потому что шантаж - не слишком красивый метод? Я, было, встрепенулся, когда 27 августа в прессе появилась информация об ультиматуме самых заводчан. Они вроде дали московитам пять дней для вывода войск с территории Украины, пригрозив передать имеющуюся информацию по ядерной защиты России военным специалистам НАТО и США. Вместе со всеми кодами и частотами для отслеживания ракет, изготовленных на "Южмаше". В ультиматуме говорилось о блокировании 85% ракет, то есть о фактическом разрушение ядерного щита России. Однако всплыли и пять дней, и два месяца, а этот аргумент для задушевных бесед с Путиным остался невостребованным нашими имущих и, не найдя официальной поддержки, завис в воздухе. Понимаю, выводить нынешнее вооруженное противостояние на уровень ядерного шантажа достаточно рискованно. Но Путин это делает - шантажирует ядерным оружием, и даже не Украина - мир. Как, например, на недавней "Валдайской встречи": и нас раз унизил, и на силу русского медведя намекнул, который действует и будет действовать исключительно по закону тайги. Напрашиваются и простые зеркальные ответы. Общеизвестно, что в зоне АТО сидит специальная группа из РФ и по несколько раз в день "минирует" оттуда киевское, харьковское и днепропетровский метро, государственные учреждения, заставляет нервничать населения не всей страны. Почему наши специалисты до сих пор не создали такой группы - в том же регионе? Почему все эти месяцы бесперебойно работает московское и питерское метро, почему местные жители до сих пор не почувствовали тревоги, хотя удаленного дыхания войны, развязанной от их имени на украинском Донбассе? Боимся, что россияне сразу догадаются, кто это делает и плохо о нас подумают? Так в зоне АТО много и силой пригнанных россиян - они также могут мстить своей власти. Путин всех требует доказательств, даже доказательств присутствия своих войск в Украине - вот пусть и доказывает, что это мы парализуем Москву в часы пик, а не его загнанные в угол соотечественники. С волками иногда надо и по-волчьи. НЕ обставляя себя слишком высокими моральными флажками. И не думая заранее о том, как смотреть потом в глаза соседей. К тому же не с московитами, этими коварными насильниками, нам строить в будущем семью - это поняла бы и девушка Вера, которая мне сейчас вспомнилась. Газета по-украински[/CUT]